Як у Мені відзначали День Збройних Сил України

День Збройних Сил України відзначається щорічно 6 грудня, свято встановлене Верховною Радою 1993 року. Цього року святкові заходи, приурочені вшануванню людей в одностроях, у Мені організували районна територіальна організація воїнів-афганців, громадська організація «Менська сотня», райвійськкомат та благодійники.

Опівдні 6 грудня у міському сквері залунали військові пісні. Їх виконавці – група «Баграм» із Сум – самі спробували нелегкого солдатського хліба в горах Афганістану, тож музичні твори нагадували скоріше спогади воїнів чи їхню сповідь.

Поряд із асфальтованою доріжкою розгорнулася виставка військового спорядження. Бажаючі могли приміряти бронежилет чи сучасний шолом, поцікавитися вмістом солдатського сухпаю, переглянути фото земляків-учасників АТО, зважити на долоні мінометні та «градові» осколки, якими осипають наших воїнів на сході сепаратисти і російські найманці.

У ролі консультантів для відвідувачів виставки виступали хлопці з нашого військкомату та бійці 13-го окремого мотострілкового батальйону, які недавно повернулися із зони АТО.

Під липами диміла польова кухня. Кухарі із роти охорони Менського району (підрозділ, який формується на базі районного військкомату) з допомогою дівчат із «Менської сотні» до діла підійшли натхненно – каша вийшла пречудовою.

Із ароматом польової кухні змагався дух від смажених шашликів, приготування яких забезпечили воїни-афганці. Ще були цілющий чай і навіть «бойові» сто грамів.

Наїдки і напої роздавалися безкоштовно. Просто поряд стояли дві скриньки для благодійних пожертв, куди бажаючі могли вкинути свої гривні.

Що за свято без подарунків? «Менська сотня» передала командиру 13-го батальйону принтер, конче необхідний підрозділу для упорядкування службової документації. А наша територіальна організація воїнів-афганців подарувала менянину Миколі Сірому, який скоро відправляється в зону АТО, бронежилет та кевларовий шолом.

Під час заходу було зібрано 1852 гривні благодійних внесків, які будуть передані для потреб наших поранених солдат-земляків.

Дуже прикро, що у святкових заходах практично не взяло участі місцеве керівництво. Зрозуміло, що часи нелегкі, фінансова «діра» і тому подібне. Ось тільки рідним солдат, що загинули на Донбасі, премії та грамоти і не потрібні. А слова співчуття і підтримки наче нічого і не коштують, але такі дорогі…
Як сказав батько мобілізованого солдата: «Ні квіточки, ні листівочки. Мені-то воно не дуже і треба, а сину передзвонив би – йому приємно було б, що не забувають».

nslovo.com