Судять Маклюка і Терещенка, підозрюваних у вбивстві інкасаторів

15 березня у Броварський міськрайонний суд о 15 годині 30 хвилин під наглядом кількох автоматників із Київського СІЗО привезли у наручниках 37-річного Олександра Маклюка та 35-річного Володимира Терещенка, підозрюваних у нападі на інкасаторський автомобіль.

Що було

23 жовтня 2015 року в лісі за двісті метрів від київської траси на дорозі до села Скорінець Чернігівського району згорів броньовик «ПриватБанку». В ньому з Києва до Чернігова їхали троє інкасаторів: Андрій Новіков, Юрій Магдибор і Володимир Гончар. Везли 10 мільйонів 500 тисяч гривень, 150 тисяч доларів та 30 тисяч евро. Гроші пропали. Обвуглені тіла інкасаторів знайшли у спаленій машині. Спереду сиділи двоє. Один схилився на плечі другому. Третій був біля відсіку, де зберігалися гроші. Рідним останки на поховання не віддавали дуже довго, доки не прийшли результати експертизи ДНК.

Маклюкнатой час теж працював інкасатором у «ПриватБанку». Жив у Трисвятській Слободі (колишній Радянській Слободі) під Черніговом. Виховував двох дітей 2006 і 2011 років народ-ження. Дружина — працівник Господарського суду області. Наступного дня після нападу прийшов на роботу з опіками. Сказав, що чистив чайник. Його запідозрили, опитали, але не затримали. Певно, сподівалися, виведе на тайник з грошима. А він зник. Лишив дома паспорт, банківські картки, пістолет-травмат. Поліція перекопала город у Слободі, обшукала будинок батьків і сестри у Городні. Марно.

Обшукували також дім і машину його товариша Володимира Терещенка. Вони виросли на одній вулиці у Городні, з дитинства дружили. Свого часу служили у Чернігівському прикордонному загоні. Теж нічого не знайшли, тому і не затримали. Маклюка оголосили у розшук. Рідні побоювалися, що його вже немає у живих. А він ховався у Росії. Затримали рівно через рік після нападу в Пітері, біля грузинського кафе «Чито Гврито».

Маклюку і Терещеку загрожує довічне ув'язнення, тому їм запропонували суд присяжних (це коли окрім колегії суддів (три особи) справу слухають ще троє цивільних і висловлюють свою думку). Та Маклюк і Терещенко від них відмовилися. До Терещенка на кожне засідання приїздять батько, мати, дружина. Маклюків не бачила нікого.

Версія слідства

Суть звинувачення: «Ще влітку 2015 року Маклюк повідомив Терещенку, що на інкасаторських автомобілях періодично перевозиться значна сума грошей. Вони вступили у злочинну змову про здійснення нападу на інкасаторський броньовик для заволодіння грошима. Для цього Терещенко заготовив невстановлений органом розслідування пістолет «ТТ» та пістолет «ГШР» калібру 9 міліметрів, а також пластикову пляшку ємкістю п’ять літрів з бензином.

22 жовтня Маклюк дізнався, що наступного дня бригада Магдибора, Новікова і Гончара їдуть за грошима до Києва. Маклюк під приводом забрати свої речі в Київській області в арці будинку, що неподалік «ПриватБанку» в Чернігові, сів у інкасаторський автомобіль. Броньовик рушив на Київ. Терещенко на «Тойоті Камрі» — слідом. Маклюк вийшов на автозаправці «ОККО» неподалік заводу «Кока-кола» в районі села Велика Димерка Броварського району Київської області, де зустрівся з Терещенком. Вони удвох почали чекати, доки інкасатори з грошима вертатимуться на Чернігів.

Дочекалися 12.30 дня. Коли один з інкасаторів відчинив бокові двері. Терещенко з пістолета «ТТ» вистрілив Магдибору у шию спереду. Потім у живіт Володимиру Гончару і двічі в голову Андрію Новікову. Потім ще й Маклюк поцілив у голову Новікову з пістолета «ПМР». Магдибор захлинувся кров'ю, у нього була пробита трахея. Гончар помер внаслідок гострої крововтрати. Смерть Новікова настала від наскрізних вогнепальних поранень голови. Маклюк сів за кермо інкасаторського автомобіля і поїхав слідом за Терещенком. який прямував на «Тойоті» в бік Чернігова. Через 45 хвилин вони зупинилися у селі Прогрес Козелецького району. І гроші з інкасаторського броньовика перенесли у «Тойоту». Розпорядилися ними на власний розсуд. Потім заїхали на другорядну дорогу, що веде до села Скорінець. Терещенко облив бензином броньовик, в якому знаходилися трупи інкасаторів, і підпалив його».

На суді прокурор Андрій Авраменко зі згоди обвинувачених і суддівської колегії зачитав лише резолютивну частину обвинувального акту: «Олександр Маклюк обвинувачується у розбійному нападі, скоєному за попередньою змовою з метою заволодіння майном банку в особливо великих розмірах. Та в умисному заподіянні смерті трьом інкасаторам, вчиненому з корисливих мотивів». Володимир Терещенко обвинувачується у розбійному нападі з метою заволодіння майном, поєднаному з насильством, в убивстві Магдибора, Новікова, Гончара, вчиненому з корисних мотивів за попередньою змовою. Та в умисному підпалі майна «ПриватБанку».

Де гроші, і скільки кому дісталося? Поки що на суді не прозвучало ні слова. Потім були оголошені цивільні позови потерпілих. «ПриватБаик» вимагає 14 мільйонів 735 тисяч 640 гривень 70 копійок матеріальної шкоди (все, що було вкрадено). Батько Андрія Новікова — 500 тисяч моральної шкоди і 13493 матеріальної. Брат Євген — 500 тисяч моральної. Дружина Юрія Магдибора — 500 тисяч моральної. Батьке Гончара — 100 тисяч гривень моральної. Дружина Новікова — 500 тисяч моральної і 37 тисяч за пам’ятник. Цивільна дружина Гончара — 500 тисяч моральної шкоди. Солідарно з обох обвинувачених.

Головуюча суддя Тамара Міхєєнкова спитала Маклюка:

— Визнаєте вину і цивільні позови?

— Визнаю вину і цивільні позови. Готовий давати покази, — беземоційно відповів той.

Те ж саме спитала Терещенка.

— Вини не визнаю, позови теж ні, — заявив він.

Із потерпілих на суд приїхали дві вдови — Тетяна Новікова і Ольга Храмцова, цивільна дружина Гончара. Решта потерпілих написали заяви, що розгляд можливий і без них.

У Маклюка один адвокат. У Терещенка—два.. Захисники Маклюка Дмитро Рябінін і Терещенка Олександр Бузаков клопотали перед судом, щоб обов’язково був на засіданні представник «ПриваБанку» Леонід Протченко. Бо у них багато запитань до нього. Однак головуюча суддя сказала: «Приходити на суд — не обов’язок потерпілого, а право».

У суді свідчи вдови.

«Ми прожили 20 років душа в душу»

Коли заговорила Тетяна Новікова, вона працює молодшою медсестрою в опіковому відділенні обласної лікарні, її голос тремтів, ледь стримувала сльози.

— Ми прожили 20 років душа в душу. Дітей не було. Чоловік був частиною мого життя. А тепер пустота. Втрата підкосила здоров’я, скаче тиск. У мене гіпертонія третього ступеня. Того дня він не мав іти на роботу. Бо до цього місяць пропрацював без вихідних. І нарешті пообіцяли вихідний. Ми запланували йти на день народження. Тут начальство наказало вийти на роботу. Андрій був дуже розстроєний. Сказав: «Невыносимо работать в «ПриватБанке». Та послухався і пішов вранці на роботу. Того дня ми з ним десь тричі зідзвонювались. Востаннє він сказав: «Я виїхав з Києва. Чекай. Скоро приїду. Йдемо в гості».

Один з адвокатів спитав, чи був у Новікова золотий зуб. Вдова відповіла: «Одна коронка, але не золота». Чому саме коронкою зацікавився адвокат? Стане зрозуміло, коли почнуть досліджувати докази і експертизи. Олександр Бузаков і Дмитро Рябінін загадково усміхалися перед засіданням. Сказали: «Буде дуже цікаво, коли розглядатимуть докази». Заінтригували. Кортить зіставити мої припущення з версією слідства і доводами адвокатів. Упевнена, не все так однозначно. Я ж провела не одну годину біля спаленого авто, в якому ще були тіла, бачила обшук, чула, що говорять правоохоронці. Дивувалася, чому після кількагодинного стояння на згарищі від мене не тхнуло паленим. Зазвичай після перебування на пожарищі не тільки одяг, а й волосся просякають тим смородом. Чому поплавилось броньоване скло, а один з мобільників інкасатора уцілів, як і документи? І таких «чому» десятки. Таке враження, що справу передали швидше до суду, аби відрапортувати: розкрито. Не вірю, що правоохоронці своїми методами не добилися, де ж гроші.

— У березні 2014 року в нас народилася донька. Я була у декреті і на утриманні чоловіка. Того дня він поїхав на роботу о пів на сьому ранку. Хоча Володя мав бути вихідний. Та напередодні ввечері його викликали на роботу, сказали: «Ти завтра їдеш на Київ», — розповіла суду Ольга Храмцова. — Востаннє ми з ним говорили по мобільному десь близько 13-ї години. Чоловік сказав: «Скоро буду. Чекай, цілую, люблю».

Жінка досі пам’ятає номери обох мобілок коханого. Після загибелі чоловіка вдова подала до суду на встановлення батьківства. Суд задовольнив її заяву. Доньці видали нове свідоцтво про народження на прізвище Гончар.

— Чому Володимир не зареєстрував дитину на своє прізвище? — поцікавилася одна із суддів.

— Не встигли, — відповіла Ольга Вікторівна.

Жінка зараз не працює. Про свою роботу

Гончар і Новік казали дружинам: «Воно тобі не треба». Для поїздок на Київ десь з місяць цей екіпаж інкасаторів не брали. Не розповідали чоловіки, що у броньовику має вестися аудіо- і відеозапис усього, що відбувається в автомобілі. Це обидві вдови підтвердили на суді.

Попереду допит багатьох свідків, як зі сторони обвинувачення, так і захисту. А потім дослідження доказів, і лише потім допит підсудних.